Лубни - повітова столиця

Попри свій пізньоміщанський вигляд Лубни — ровесник Київської Русі. Тутешні князькі, намагаючись якось спільно боронитись, будували повздовж річки Сула фортифікації. Земельно-дерев’яні укріплення склались у лінію, що згодом стане східним кордоном нової держави.
Луб’яну прикордонну фортецю засновує в 988-му, у рік Хрещення Русі сам Володимир Святославович. І не дарма — сто років потому його київські наступники завдадуть під Лубнами половцям нищівної поразки. Втім, у 1239-му Лубнам настане гаплик, як і всій державі рік по тому.
Відродження наступило завдяки польським стратегічним союзникам, у XVI столітті. Тікаючи від європейської інтеграції українці заселяли малолюдне лівобережжя. Та й взагалі, в ті роки вважалося за прийнятне на літо вирушати на «заробітки» на дикі землі.
Поляки, на відміну від литовців, мирилися з таким непорядком недовго. Дуже скоро нічийні гектари почнуть нарізати між потрібними короні людьми. Лубни віддадуть під опіку Михайла Вишневецького, черкаського старости. Його син, Олександр, у 1589-му закладає на старому городищі замок.
За два роки Олександр Вишневецький отримує від короля грамоту, а містечко — магдебурзьке право.
Десь тоді ж, на сусідніх пагорбах засновується одна з найбільших православних обителей — Мгарський монастир.
Справжній розквіт для Лубен настав за Яреми Вишневецького. Вишневецькому належали величезні землі Лівобережжя — кілька сучасних областей, чи не найбільша тогочасна латифундія у Європі. Столицею Вишневеччини і були Лубни, місто, у якому народився її правитель.
На Замковій горі магнат розбудовує величезний палац, котрий у 1648-му разом з усією резиденцією та бернардинським монастирем знищать повстанці Максима Кривоноса. Місто стає центром Лубенського козачого полку. За часів Російської імперії містечко стає повітовим центром.
Найкрасивіша будівля міста — єпархіальне жіноче училище. Будівлю звели в 1907-го році за проектом уродженця Харкова, професора Імператорської Академії Олексія Бекетова.